Книга про крихкість та умовність кордонів, що відокремлюють нас як від минулого, так і від майбутнього. Пронизана ностальгією реальність тут схожа на галюцинацію. Хто з нас хоч раз та не журився з приводу своїх помилок у минулому! Якби ми мали можливість все прожити заново! І не просто так, а з сьогоднішніми знаннями! Головний герой роману – Аркадій Ізместєв – таку можливість отримує. Ціною зради близьких, ціною зради своїм принципам він хотів ухопити за хвіст міфічного птаха удачі… Яке майбутнє нас чекає при подібному зміщенні акцентів? Куди може завести сакраментальне, майже ленінське "плюс віртуалізація всієї планети"? Як таке взагалі може спасти на думку?!Для широкого кола читачів.