Перед Вами – сценарій фільму Івана Вирипаєва «Ейфорія».

Вони бачилися лише раз. На п'яному весіллі. Їхні погляди зустрілися. Це воно. Те, чого вони ніколи не знали, те, чого вони не можуть зрозуміти, усвідомити, сталося. Тепер їм неможливо жити, дихати один без одного. Немов потужним річковим потоком, сильним космічним магнітом з непереборною силою вабить, тягне, притягує їх одне до одного. Вони вже не належать собі, своїм рідним та друзям.

Жила вона із чоловіком. Він старший, вона ще молода і вродлива. У них була маленька донька та злий собака. А чи було кохання?

А десь жив він, з випаленою, подібно до степової трави, копицею лляного волосся і пронизливо-блакитними як південне небо очима.

«Що тепер робити? – Я не знаю…» Знає він. Чоловік. Він не те, щоб злий чи дурний. Такий який є. Просто мешкає. Що робити, коли собака відкусив дочці палець? Відрізати палець, вбити собаку. Дружина йде з дому? Спалити будинок. Що робити, коли вона йде до іншого? І це він теж знає.

Під високим божевільним небом, опалюваним безжальним світилом, у надра мудрої могутньої річки йде човен. У ньому він і вона. У білих, просочених кров'ю, одязі. Човен Харона ховається у безодні вічності...