«Сцена представляє хатину дроворуба, по-сільськи просту, але не убогу. Догоряє вогнище, кухонне начиння, шафа, квашня, годинник з гирями, веретено, умивальник тощо. На столі запалена лампа. По обидва боки шафи сплять, згорнувшись клубком, собака та кішка. Між ними велика синя з білою цукровою головою. На стіні висить кругла клітка з горлицею. У глибині — два вікна із зачиненими зсередини віконницями. Під одним вікном лава. Ліворуч вхідні двері на міцній засувці. Праворуч інші двері. Сходи на горище. Тут же, праворуч, два дитячі ліжечка; біля узголів'я кожної з них акуратно складена на стільці одяг. При піднятті завіси Тільтіль та Мітіль сплять солодким сном на своїх ліжечках. Мати Тіль востаннє поправляє їм на ніч ковдри і, схилившись над ними, милується їх безтурботним сном, потім махає рукою Отцю Тілю, який цієї хвилини просовує голову у прочинені двері. Приставивши палець до губ на знак того, щоб він не порушував тиші, вона гасить лампу і навшпиньки йде в двері праворуч. Сцена деякий час занурена в темряву, потім крізь щілини віконниць починає пробиватися світло, що поступово посилюється. Лампа на столі запалюється сама собою. Діти прокидаються та сідають на своїх ліжечках…»

Переклад: Микола Любимов