— Це моя дитина? — Не розумію, про що ви, Дмитре Назаровичу. Це моя дитина, - говорю з наголосом на слові "мій". — Те, що ми з вами один раз... ну ви зрозуміли... це не робить вас батьком.— Що? — гарчить він і насувається на мене. - Один раз? Хочеш повторити? Я мимоволі блідну: — У мене взагалі є чоловік. — На Кіпрі ти про нього щось не згадувала! - Він хапає мене за руку і тягне за собою. — Тепер житимеш у мене. І ще ... Він розвертається, штовхає мене до стіни і впивається в мій рот поцілунком. А через хвилину, коли нам обом уже не вистачає повітря, шепоче мені в губи: — Здається, ти подала на розлучення! Але хто ж знав, що в тієї ночі будуть наслідки, а випадковий коханець виявиться моїм босом?