«…Нові інтелігенти вийшли з дещо інших суспільних верств, ніж різночинці-«шістдесятники»: вони більше належали «народу»; вони були виховані в середовищі, яке найбільше відчувало на собі тягар суспільних відносин дореформеної Росії. … Теорія планомірного історичного розвитку була ними похитнута. Вони схильні були вірити у стихійність ходу історії. Вони не могли сповідувати догмат особистості, що критично мислить, тому що відмовилися визнавати за інтелігенцією сили, необхідні для «керівництва» історією, тому що не знали цілісної гармонійно розвиненої особистості, тому що їх «я» було вбито в них життям. нову інтелігенцію з'явився Гліб Успенський. …»