У далекі часи не було білих мишей та бультер'єрів, та що там – навіть книг не було. Тільки поети та їхні пісні. Але людське життя коротке, а пам'ять ще коротше – і пісні забували разом з тими, хто їх написав. Поетові Аяелю стало шкода своїх пісень, які помруть разом із ним, і він вирушив у дорогу – щоб знайти спосіб зробити чутне зримим та передати свої пісні іншим людям. Марина Аромштам написала дивовижну казку про кінцівку творця і безсмертя його творінь, про дружбу і відповідальність, про те, як задушливо небезпечна нудьга і як легко збитися зі шляху, навіть якщо цілі у тебе світлі та шляхетні. А художниця Віра Коротаєва намалювала до казки ілюстрації, і чутне стало зримим, а написане ожило – у червоних бузинних намистах, синьому пері Сірої Сойки та морських коровах, які плавали в ті далекі часи недалеко від берега та поїдали водорості.