Один Бог знає, як там - в Афгані, в атмосфері, просякнутій прогорклим пилом, на висушеній, понівеченій землі, де вклочі рвався і горів метал, де закривавленими бинтами, немов квітучими маками, можна було встелити поле, де бійці спілкувалися один. з одним тільки криком та матом – як там могли вижити жінки; мало того! як вони могли любити і бути коханими, як не вицвіли, не зів'яли, не перетворилися на пил? Один Бог знає, один Бог…