«…На оклик незнайомець не реагував. Так, може, й не чув за Аньчиним вереском? Тоді Едя підскочив до нього ззаду, схопив лівою рукою за плече. Він чекав на все: що хлопець спробує скинути його руку, не обертаючись, і тоді доведеться врізати йому по кумполу. Або розгорнеться та спробує вдарити – тоді отримає прямо в ніс. Врізати Едя вмів. Битися по-справжньому в нього не виходило – спритності не вистачало, – але один раз врізати міг, вклавши в удар всю свою чималу масу. Не чекав Едя єдиного…»