...Якщо ми простежимо пройдений Гумільовим творчий шлях, ми не знайдемо на всьому його протязі майже жодних відхилень від поставленої мети. Прагнення до неї, спочатку інстинктивне, з роками стає все більш свідомим та вольовим. Мета ця - підняти поезію до рівня релігійного культу, повернути їй, що братається в наші дні з белетристикою і маленьким фейлетоном, ту силу, якою Орфей зачаровував навіть звірів і каміння. Читачеві, який шукає у віршах лише державанського солодкого лимонаду або громадянської мікстури (а як близько до 100% число таких читачів, ми знаємо), ці задуми здавались просто гарною позою. І який би літературний успіх не супроводжував Гумільова, у цьому успіху таїлася б глибока взаємна ворожнеча – між поетом, що ставить собі такі завдання, та її строкатої і випадкової аудиторією...Г. В. Івановиточник: «Н. С. Гумільов: PRO ET CONTRA». Упорядник Ю. В. Зобнін.