До початку нашої розповіді Елеш Маслов твердо вступив у той вік, коли ранкове пробудження приголомшує по-всесвітськи несправедливим тягарем і здерев'янілістю, хоча, здавалося б, має давати надію і наповнювати потягом до життя і радістю. Що не пий напередодні, хоч зовсім не пий, а вранці прокинешся цілком дерев'яним і приголомшеним, як ми вже сказали, проте ти ще не зовсім забув ті юні ранки, що дають сили та бажання жити, творити та доводити світові свою цінність, любити та закохувати у собі. Все це Елеш Маслов ще чітко пам'ятав, але вже твердо став на шлях забуття і тієї душевної порожнечі, на яку у віці глибокої зрілості скаржаться всі мешканці Великої Півночі, і на яку не скаржаться хіба що старі люди, бо душевна порожнеча захопила їх без залишку. і не дає згадати колишні високі почуття: свого роду старече щастя, чому ні. Загалом Елешу Маслову було тридцять чотири.