«Жив у нашому заводі хлопець Ілля. Зовсім бобилем залишився – всю рідню поховав. І від усіх йому спадок дістався. Від батька – руки та плечі, від матері – зуби та мови, від діда Гната – кайла та лопата, від бабки Лукер'ї – особливий поминок. Про це й розмова спершу. Вона, бачиш, ця бабця, хитра була – вулицями пір'я збирала, подушку внучку готувала, та не встигла. Як настав час помирати, покликала бабуся Лукер'я онука і каже…»