Один із найбільших прозаїків сучасності розмірковує про історію роману, про закономірності цього найскладнішого жанру, про його взаємини з європейською історією, про складнощі перекладу, про долі роману та його авторів, таких як Ф. Рабле, Л. Толстой, Т. Манн , Ф. Кафка. Одна з найважливіших тем трактату пов'язана з музикою, з іменами Л. Яначека, Шенберга, І. Стравінського та інших великих творців XX століття. У дев'яти частинах цього есе фігурують одні й ті ж наскрізні персонажі: Стравінський та Кафка , Яначек і Хемінгуей, Рабле та його послідовники, великі романісти минулого. Головний герой книги – мистецтво роману: зародження духу гумору; таємничий зв'язок музики та роману, чия історія, як і історія музичного мистецтва, розгорнулася у трьох таймах; естетика третього тайму (сучасний роман); роман у дзеркалі великих потрясінь нашої ери: моральні процеси проти мистецтва нашого століття; порушені заповіти письменників у мистецтві загалом та романі зокрема.