Кетрін вісімнадцять, і вона живе з бабусею, яка її жахливо дістає своїм занудством і старі уявлення про життя і про те, чим онуці слід займатися, у що одягатися і з ким дружити. Кетрін не має батьків, їй важко спілкуватися з однолітками, до того ж вона комплексує з приводу своєї повноти. І ще в її душі живе образа на матір, яка покинула її, коли Кетрін була немовлям. Невже Кетрін так і не зустріне людей, яким вона була б цікава і з якими їй було б легко спілкуватися? Невже так і не зважиться виїхати з рідного дому, щоб нарешті почати своє власне, доросле життя?