Пошарпаний часом чотиримоторний "Конвер-440" зробив коло над містом і пішов на посадку. Жан окинув знайомий пейзаж: безкрайній океан, нескінченні мангрові зарості, що тяглися вздовж берега і вузьку асфальтовану смугу Рівнинної Дороги, що йде на схід. Дерева блищали на сонці, величезні, сплетені купи темно-зеленого листя, деякі з них понад сто футів заввишки. Щоденний трифутовий відлив відкривав їх товсте, викривлене коріння, досить міцне, щоб витримати постійну боротьбу з хвилями та пориви вітру. З незрозумілих з погляду геології причин, наприкінці півострова від берега в морі йшли дві довгі вигнуті дугою смужки мілин, що нагадували гігантські роги жука-рогача або клешні юшківки. Між ними на основному березі цієї затоки розташувався порт. По обидва боки від мілин поверхня моря була вкрита бурунами, як зауважив Шеннон, але всередині стояв повний штиль...