«…–Я вгадав, – пробурмотів собі під ніс Арвел. – Як і завжди… – Що ти кажеш? – насупився Тимбур. – А, нічого. Розкажи краще, як у тебе йдуть справи? -? Справи? – підняв брови Тімбур. - Справи у мене від сили разів зо три на тиждень, а незабаром і тих не залишиться. Чи багато народу ти бачив на дорозі з порту? - Дві-три фури: дорога безлюдна, а народ у навколишніх селах переляканий до смерті. У Доркалі – а багатий хутір – мене чекали з алебардами, але коли я проїхав повз, чіпати не стали. Злякані були: у будь-якому вершнику їм здається якась каверза. Ось уже точно – ніколи такого не було. – Не було, – луною повторив господар. - А незабаром так взагалі нічого не буде. Не залишиться…»