«…Загалом, справа закінчилася суворою бійкою, і додому Дуггі притягся в дуже жалюгідному стані (гроші, втім, залишилися цілі). Але розбита, кровоточива брова, згорнутий ніс, вивихнуте плече… Крохтячи і охаючи, Дуггі видерся на ліжко і дав волю стогнам, прокляттям і скаргам на життя. кубок з незвичайним питтям, пахло воно травами і трохи дурманило розум. Дуггі запротестував, але Керрі лагідно глянула своїми зеленими очима, не менш ласкаво схопила його за вихори, і коли рот у нього відкрився в беззвучному крику, непохитною рукою влила в горлянку кілька крапель підозрілого напою. спливав у приємне безпам'ятство. На щастя чи на жаль, безпам'ятство виявилося не повним. Він ніби збоку спостерігав, як легким, невловимим рухом Керрі вправляє йому плече, як вона гладить тонкими пальчиками його ніс, і той вирівнюється під її дотиками, як жінка торкається губами до розсіченої брови, і рана затягується, неначе цей дотик не звичайної жінки. а… а… Святий Патрік!…»