«…Батько помер до півночі, а воскрес перед світанком, о першій годині ранкових сутінків. Коли я прокинувся, він сидів за кухонним столом - маленький, худий, туго обтягнутий шкірою, з рідким волоссям і великими вухами, які в смерті, здавалося, стали ще більшими. Перед ним стояла чашка порожня, бо мертві не їдять і не п'ють. Я накришив у тарілку чорного хліба, залив учорашнім молоком і сів навпроти. — Що ти, батьку? - спитав я його, але він нічого не відповів, тільки похитав головою. Мертві не кажуть – такий закон Лісу…»