Задум повісті «Людина з ресторану» (1911), за словами автора, — виявити слугу людську, яка за своєю специфічною діяльністю ніби у фокусі представляє всю масу слуг на різних шляхах життя. Чинні особи повісті утворюють єдину соціальну піраміду. І чим ближче до вершини цієї піраміди, тим нижчі причини лакейства, яке відбувається вже «з вищих міркувань».