У книзі на прикладі двомовної спільноти маріупольських (приазовських) греків розглядається роль мови у процесі етнічної самоідентифікації. Частина спільноти, уруми, говорить урумською (одною з тюркських мов), тоді як рідна мова іншої частини спільноти, румеїв, – румейська (грецька група індоєвропейської сім'ї). У монографії вперше зроблено аналіз ідентичності цієї групи у межах конструктивістського підходи до етнічності, а збереження мови у контексті мовної лояльності групи. Аналіз самосвідомості тюркомовних греків допомагає краще зрозуміти етнічні процеси, у тому числі і в стабільних спільнотах, що володіють несуперечливими ознаками. Робота заснована на польових матеріалах автора і архівних джерелах і вводить в науковий обіг значну кількість нових даних. також усіх, хто цікавиться етнічними процесами на пострадянських територіях та збереженням зникаючих мов.