Архієпископ Лука (Войно-Ясенецкий) був чудовим лікарем і міг би до кінця життя нести це служіння страждущему людству. Але він відчув покликання до ще більш високого служіння і в найстрашніші для Церкви роки прийняв священство, а незабаром - і єпископський сан. Після недовгого перебування на кафедрах, що мінялися по чужій волі, - довгі роки ув'язнення. Потім настали роки крихкого і двозначного "сталінського конкордата", коли під впливом воєнних подій сталося, в досить вузьких рамках, відродження церковного життя. У переважної більшості священиків, що повернулися з в'язниць і таборів, було одно почуття: "ну ось, тепер ми можемо служити", а владика Лука хотів не лише служити, але і боротися за душі тих, хто був далекий від Церкви. Так виникли ці проповіді і книги, одні з чудових творів церковного "самвидаву". У книзі представлена автобіографія святителя Луки, обрані проповіді з 1945 по 1956 роки, а також розділи, присвячені науці і релігії, духу, душі і тілу.