50 років тому світ спустошила ядерна війна між наддержавами, яка зруйнувала цивілізацію на Землі та відкинула нащадків небагатьох уцілілих за часів варварства. Скільки разів про подібне читали предки, скільки разів бачили таке на телеекранах і в кіно! Але для їхніх онуків це виявилося суворою реальністю. Їм довелося виживати на отруєному згарищі, в умовах, багаторазово гірших, ніж ті, що були у хліборобів та скотарів давнини. На всій території колишньої Росії… та й усієї Євразії… та й усього світу — немає більше жодної держави, схожої на колишні. Лише розкидані серед безлюдних земель оази життя, де у дефіциті навіть чиста вода та родюча земля. Але люди нічого не навчилися. І знову, як і в давнину, найкращим урожаєм виявляється той, який ти відібрав у сусіда. Тут немає добрих і поганих, тільки свої та чужі. Це світ, де війна ніколи не закінчується, бо ведеться не за гроші та не за ідею, а за право вижити. Світ, де смажений собака — делікатес, а й ворони йдуть у котел за милу душу. Де простіше знайти зброю та артефакти минулого, ніж незайманий давньою війною куточок природи, а на просторах Сибіру, Уралу та земель на берегах Волги вже говорять на різних діалектах. Тут життя таке тяжке, що навіть прихід великої моторизованої орди селяни, що гнуть спину на дрібних феодалів, зустрічають із радістю та надією на зміни. Ну а ті, хто не радіє… стають пилом під ногами людини, яка називає себе Уповноваженою. Він - пастир народів і струсатель всесвіту. Йому служать вихідці з різних націй та племен колишньої Росії. Його броньовані вантажівки-«дредноути» - його караючий меч. Армії і ополчення розбігаються перед ним, міста здаються без бою. І знову, як уже бувало багато разів, мирні люди, які не хотіли воювати, можуть зупинити зло тільки зустрічною пожежею своєї ненависті, що випікає.