«Високошановні панове з академії!Ви надали мені честь, закликавши підготувати для академії повідомлення про колишнє моє мавпове життя. Тим більше, що я навряд чи можу відповідати висоті доручення. Ось уже п'ять років відокремлюють мене від мого мавпення – короткий термін, можливо, в календарному вимірі, проте нескінченно довгий для того, хто проскакує по ньому галопом, а адже я це зробив, супроводжуваний на різних відрізках дистанції. гуркотами оркестрів, але, по суті, в самотності, бо ті, що супроводжували мене, залишалися щоразу, щоб бачити всю картину цілком, далеко за бар'єром. Нічого подібного не досяг я, якщо б продовжував наполегливо триматися особливостей свого походження, спогадів юності. Якраз відмова від будь-якої впертості була тим найвищим завітом, яким я слідував; я, вільна мавпа, підкорився цьому ярма…»