Ця автокатастрофа відклалася у пам'яті Келін назавжди. Вона пам'ятала кожну мить, кожен крик, який виривався з її губ і огортав страхом, болем, пітьмою... Вона пам'ятала все, але тільки не обличчя незнайомця, який врятував її з смертних лап, коли вона перебувала в лікарні у тяжкому стані. Хто він? Хто той незнайомець, який урятував її? Чим більше Келін замислювалася над цими питаннями, тим більше її свідомість затьмарювалося. Після автокатастрофи, вона стала помічати якісь дивацтва і чиюсь постійну присутність, яка давала їй відчуття захищеності і водночас небезпеки.