Полковник Олександр Петрович Перхуров — нащадковий дворянин, випускник Академії Генерального штабу, керівник Ярославського заколоту в липні 1918 року. Перед судом, у тюремній камері, він написав пропоновані спогади, в яких розповів про своє знайомство з Борисом Савінковим — організатором антирадянського «Союзу захисту Батьківщини та Свободи», про підготовку та перебіг заколоту на Волзі, про те, яким він бачив майбутнє Росії наприкінці свого життєвого шляху. Читач отримує рідкісну можливість почути людину, яка не визнала революцію, активно виступила проти Радянської влади і суворо покарана за це. Навіть на суді Перхуров не відмовився від своїх переконань, заявивши, що він зараз за монархію, якби в Росії знайшовся новий Петро Перший. Така переконаність не може не викликати інтересу до особистості цієї складної, по-своєму, мужньої та непересічної людини, яка опинилася по інший бік барикади, яка криваво перетнула Росію в сімнадцятому році.