"І знову думка Креоана перервалася... Все-таки він ще раз спробує знайти людину, яка правильно її зрозуміє і буде разом з ним журитися про долю Землі. Сподіватися на більше, ніж втіха такого ж плакальника, він не міг:" у нього не було можливості змусити зірку згорнути з курсу. Жаль - це було останнє, що Людина могла запропонувати своєму світу. у місті, то далі — можливо, навіть не всередині країни, а на рівнинах Круїна або за далекими Арбеллінськими Океанами.

Десь! зрозуміти серйозність того, що відбувається. Після хвилинного роздуму він наказав дому видати йому жалобний костюм: капелюх з полями, що відкидає сумну тінь на обличчя, туніку кольору запеклої крові і краги, які здавались заляпаними до самого коліна засохлим брудом. на пошуки приятеля-плакальника."