Одержимість, що знищує все на своєму шляху. Ця історія відбувається на сьомому курсі, Дари Смерті не враховуються. Герміона не супер-пупер відьма, але й не слабка та марна. Їй подобається Рон. Подобається як хлопець, з яким можна завести романтичні стосунки. Їй бракує впевненості в собі. Люціус Мелфой зовсім не мила і добра людина, яку чомусь трохи зрозуміли. Але й не збоченець. Навіть беручи до уваги останню книгу, я вважаю, що він переконаний чистокровний сноб і магглоненависник, і я не збираюся виправдовувати його. Також я не хочу зображати Рона тупицею. Я обожнюю цього персонажа. Ця історія не про те, як Люціус викрадає Герміону, і у них трапляється потрясний, дикий секс, немає. Це розповідь про ненависть, одержимість, страх і упередження, а не про секс і похоті. Ну, добре. Не тільки про секс та похоті.