Дорога здається нескінченною, коли ти тільки починаєш нею йти, але в цьому є своя краса. Тобі не треба думати про те, що буде завтра, бо попереду тільки він шлях. А ось коли близький фініш, коли за будь-яким поворотом ти можеш зрозуміти, що все закінчилося, і тепер не дуже зрозуміло, куди йти далі, то на душі неспокійно. Але то у людей, які знай вічно самі себе накручують. Інша справа відьмаки, з ними все набагато простіше. Олександр Смолін, наприклад, дуже радий, що отримане ним навесні доручення Господаря Кладбища майже виконане. Залишилося тільки парочку втікачів упіймати — і все, він знову сам собі господар. Чи ні?