"Казки дядечка Римуса" викликають різні почуття, і не дивно. Герої називають один одного "братцями" і "сестрицями", але при будь-якій нагоді дурять один одного; разом трудяться на одному полі, але не втрачають нагоди стягнути у сусіда його добро. Хіба подібні історії можуть навчити чогось хорошого? Не поспішайте відкладати книгу убік. У всі часи у всіх народів світу казки захоплююче та правдиво розповідали людям про те, якими вони є насправді. І цієї правди зовсім не треба боятися. Краще зробити правильні висновки. У 1936 році Михайло Гершензон переклав на російську мову збірку казок американського письменника та журналіста Джоеля Чандлера Харріса. Книга отримала назву "Казки дядечка Рімуса" - на честь добродушного старого, який розповідає маленькому хлопчику зворушливі, смішні та повчальні історії. Книга відразу завоювала любов читачів, на її основі були створені мультиплікаційні фільми та радіопостановки. Читачі прийняли розважальну рубрику з таким ентузіазмом, що через рік Джоель Харріс випустив книгу "Пісні старої плантації". До неї увійшли перші 34 казки з газетних шпальт. "Кращі казки дядечка Рімуса" - це 22 веселих розповіді про Братка Кролика і Братка Ліса з яскравими і виразними ілюстраціями Анатолія Воробйова. org/forum/viewtopic.php?tu003d3986278