Маючи за плечима те дитинство, яке мені випало, ви могли б подумати, що я виросту більш зіпсованою, ніж я є насправді. Як тільки мені виповнилося шістнадцять, я пішла з тієї дірки, яка звалася моїм будинком і вирішила жити самотужки. Найрозумніше рішення в моєму житті. Зараз, коли мені двадцять шість, я освічена і маю роботу, в якій я страшенно досягла успіху. Мої друзі стали мені сім'єю. Як і я, вони знають, як це рости нелюбою. Але справедливим є вислів «Світ відкритий для тих, хто знає, куди він іде». Це про мене. Я знаю, куди я йду, і я колись досягну своєї мети. За моїми власними правилами та в зручному мені темпі. Але також є він. Я відчуваю його погляд. Я бачу його, що причаївся в тіні. Він спостерігає за мною. Він хвилює мене. Це не нормально... Але цілком реально. Упевнена, вам цікаво, як це закохатися у свого сталкера. Мені теж. Це не є історія. Це моє життя