У який момент Сергій починає розуміти, що світ не такий, як йому здавалося спочатку? Чи коли п'ятнадцятирічний пацан, що напросився на чашку чаю до відомого письменника-фантаста, починає показувати фокуси, настільки незрозумілі, що їх так і хочеться назвати чудесами? Чи коли він же оголошує, що те, про що пише Сергій, - зовсім не фантастика, а сама що не є реальність? Або коли раптом з'ясовується, що й сам Сергій – не той, ким він себе вважав? А дехто йде в нього жити, остаточно розриваючи всі зв'язки з реальністю. Героям немає діла до звичайних жителів «вірта» - їм всього потрібно повернутися назад, в реальність. Хоча один із них підсвідомо не проти залишитися у «вірті» назавжди – насправді на нього чекають самотність та інвалідний візок. Другий рветься в реальність усією душею, але чи можливо це в принципі? Один світ змінюється іншим; пустелі, ліси, руїни та міста… Скрізь вирує життя, скрізь свої правила. Можна заспівати за Германном з «Пікової жінки»: «Що наше життя – гра!»Реальність? Що це?