Все, що Карл робив у житті, він робив по-справжньому чи не робив зовсім. Карл ніколи не зображував коханця, він завжди любив жінок, які любили його. І живописом він не «займався», як інші, хай навіть обдарованіші, ніж він, художники. Живописом Карл жив. І на війні він теж був самим собою і тільки самим собою – майстром війни, а війна, маленька вона чи велика, завжди була для нього одним і тим самим – жорстоким протистоянням, у якому ти можеш або перемогти, або померти. Прийнявши багато років тому свій перший бій на стінах обложеного міста, він ніколи не припиняв боротися. Його душа тяглася до краси, але життям Карла став не живопис, а війна. Вона змінювала вигляд і назви, але завжди залишалася сама собою – війною, і те саме можна сказати про нього самого. За довгі роки Карл встиг побувати і солдатом, і воєначальником. Він змінював ворогів і сюзеренів, переходив з країни в країну, з мови в мову, але суть залишалася незмінною, він був людиною війни.