Імператриця Єлизавета Петрівна відправила посольство до Персії, до грізного Надір-шаха. У тому посольстві поїхав і Яків Фірфанієв, щоб скарби персіянські за найвищим розпорядженням скупити. Так сталося, що закохався. Тільки не в просту персіянку, а в кохану дружину самого шаха. У таку переробку потрапив, гірше не буває. Що зробити, щоб голова з плечей не злетіла, та ще після мук моторошних?.. 1918 року Мішелю Фірфанцеву все-таки простіше: ходить він більшовицькими «коридорами влади» і розповідає про скарби царської «рентереї», які зникли невідомо куди. То він у Троцького, то Сталіна, то Дзержинського. То анархісти його мало не вб'ють, то знову більшовики заарештують, щоправда, помилково. А скарбів немає і немає. Начебто слід один вишукався, треба тільки за ниточку потягнути. Коли ж таємниця нарешті відкриється?.. І в наші дні Мішель-Герхард-фон-Штольц, він же Мишко Шутов, до тієї ж таємниці шукає підходи — цілими днями сидить в архіві. І архіваріус там симпатична – Світлана Анатоліївна. Та ще дідусь у неї — академік Анохін-Зентович, криниця цінних знань. Тільки якось так вийшло, що академіка вбито, а Мішель-Герхард-фон-Штольц у нього в квартирі опинився. На знаряддя вбивства - відбитки його пальців і на кишені депутатський значок академіка. Ось так...