Жінка дивилася на мене, ніби зі старої вицвілої фотографії, посміхалася і думала про те, що трохи вже залишилося чекати, скоро ми будемо разом, спочатку ненадовго, а потім назавжди, але й «завжди» теж мине, бо закінчиться час, а у вічності зовсім інші закони… Тієї миті я точно знав, що трапилося: мене покликала, нарешті, друга половинка моєї душі, і отже, все, що я робив раніше, було недаремно.