Сергій Нурієв - молодий автор, але його роман "Ідолів не кантувати" цілком можна поставити на одну полицю із "Золотим телям" Ільфа та Петрова. Молодий привабливий авантюрист 90-х - Потап Мамай - знайшов сто перший спосіб порівняно чесного відібрання грошей у держави. Разом зі своїм напарником, жебраком студентом-ефіопом, він пускається на пошуки величезного золотого зливка, замаскованого під пам'ятник вождеві. Але знайти його не так просто, коли навіть у самому глухому містечку кількість пам'ятників на душу населення перевищує всі санітарні норми. На шляху Героїв до миттєвого збагачення постають усі безглуздя сучасного російського життя. Письменник сором'язливо вибачається за відсутність у романі вбивств. Щоправда, шукачів "крутості" порадують два замахи на вбивство, одне отруєння, два легкі поранення та одна еротична сцена. Відсутність кровожерливості Нурієв успішно компенсує наявністю веселих героїв і не менш кумедних коментарів щодо їхніх авантюрних пригод.

Остап Бендер, як відомо, не потрапив до Ріо-де-Жанейро. Мільйонера пограбували румунські прикордонники, і йому довелося перекваліфікуватися в управдоми. Проте справа великого комбінатора не загинула. Так, золото має вражаючі властивості. Крім того, що воно блищить і не іржавіє, воно подвоює, потроює наші сили, мобілізує розумовий потенціал та розвиває фантазію. Маючи майже всі, золото лише деяким дозволяє володіти собою. Через якісь 70 років на рідних теренах з'явилася людина, яка знайшла сто перший спосіб порівняно чесного відібрання грошей. Колись Потап Мамай був цілком звичайним громадянином. Жив, працював і навчався, як заповів великий Ленін. Все це тривало доти, доки в руки Мамаю не потрапив один секретний папірець. Дізнавшись, що в деякому глухому містечку захований величезний злиток (або навіть брила) чудового металу, симпатичний авантюрист вирушає в "творчу відрядження". . І тут почалося…