У світовій науці давно вже склалася і стала загальновизнаною традиція співвідносити образ Івана Карамазова з низкою масштабних, метафізично-знакових персонажів світової літератури. Але в «поетиці пам'яті» Достоєвського особливе місце займав художньо-образний світ Біблії, який стає для нього у творчому плані визначальним інтертекстом, «великим нагадуванням». У книзі Віктора Ляху образ Івана осмислюється як алюзія на «першоангела Денніцу». Біблійний сюжет про Люцифера, який повстав проти Творця, став, на думку автора книги, для російського художника парадигмою, яка була потрібна їм у логіці власної інтертекстуальної стратегії. З огляду на смисли біблійного прототексту Достоєвський художньо втілив у «Братах Карамазових» фундаментальну ідею своєї епохи, ідею свавілля, що бунтує. Кульмінацією цієї боротьби стало, зрештою, як писав сам художник, «зіткнення двох найпротилежніших ідей, які тільки й могли існувати на землі: людинобог зустрів Боголюдину».