Слова - кумедні речі. Їхні значення, образи, які вони малюють у голові, коли їх чують - для мене вони не ті самі, що для інших і це робить їх безглуздими. Наприклад, фраза "чорна вдова". Вимовляючи ці слова я уявляю павука, червоним відбитком у вигляді пісочного годинника на животі. Однак, щоб мати на увазі павукоподібну комаху, яка живе у веретеноподібному і заповненому росою павутинні, люди, які перешіптуються, вимовляючи ці слова мають на увазі дещо інше. Вони говорять про мене. З того, що мені кажуть, я звусь "чорною вдовою", тому що жоден чоловік, якого я любила, не вижив. І все ж я нічого не пам'ятаю про це. Моя нова оселя приводить мене до визначення ще одного незрозумілого і безглуздого слова. Це місце, де я, як передбачається, знайшла притулок. Але визначення для цього місця неправильне і стає безглуздим, коли вас втихомирили, накачавши наркотиками і заховали за милими білими халатами. Мене звуть Олександра Саттон, і це історія про те, що сталося, коли я була ув'язнена до Психіатричної лікарні для душевнохворих злочинців.