Темно. Холодно. Шум постійно капає води. Як зрозуміла Альона, це був якийсь підвал. Її привезли сюди з мішком на голові вночі і тримали тут уже кілька діб. Слава Богу, жива, а це вже тішить. Приблизно разів на шість годин (за внутрішнім годинником Олени) приходила людина з їжею. А їсти зовсім не хотілося. Ставало моторошно від однієї тільки думки про те, що буде далі. Альона знову згадала ту моторошну ніч. Якби вона, наївна провінційна дівчина знала, що з нею тут станеться, вона назавжди залишилася б у своєму селі, навіть якщо це означало б і надалі вести своє тихе, сіре життя