Анатолія Кіма важко цитувати. Важко хоча б тому, що він сам провокує певні цитати, концентруючи у яких концепцію світу. Важко уникнути цих пасток. А представлена окремими цитатами, його проза іноді може справити враження хибної багатозначності, перенасиченості патетикою. Патетичний тон його розповіді міцно пов'язані з умовністю дії, з лютим і радісним сприйняттям людського буття як вічно живого міфу. Бо його проза — заклик до єдності людей, пов'язаних разом самим існуванням людства. Наступність людських почуттів, спадкоємність любові та добра, радість земного життя, що переходить від матері до сина, від сина до його дітей, у майбутнє — ось основа оптимізму письменника Анатолія Кіма. Герої його проходять дорогий втрат, відчувають невлаштованість і самотність, як зрозуміти необхідність Зоряного братства людей. Тільки ставши творчою особистістю, пізнаєш почуття відповідальності перед сьогоденням та майбутнім. І письменник буквально вимагає від усіх людей пробудження у них творчого початку. Воно є у кожному з нас. Повіривши в це, починаєш осягати справжню цінність людського життя. До видання увійшли вибрані твори письменника.