У Ленінграді пізньорадянського періоду можна було традиційно зустріти на Невському проспекті свій ніс чи іншу частину свого тіла — вже на Василівському острові або знайти те, чого немає ніде, окрім як тут і зараз — до-бемоль мінор — тональність від петербурзького кінорежисера та прозаїка Андрія Чорних. «У глибині душі я завжди боявся цієї чорно-лілової тональності, але завжди тягнувся до неї і повертався зі спрагою та страхом. І тільки вона спалахувала думки і душу, і вона ж попереджала про недобрий результат»,— міркує він у своїй першій книзі, написаній у далекому 1987 році про смерть, як про безногою жінку, яка полюбила героя його повісті одного разу…