Ця монографія присвячена раніше не описаному в мовознавстві повністю пласту мови – партикулам. У першому параграфі книги («Деякі вступні міркування») підкреслюється принципова відмінність партикул від того, що прийнято називати частинками. Автор виявляє причини відштовхування традиційної лінгвістики з цього мовного пласта. Демонструється роль партикул для формування індоєвропейських парадигм. Показано також, що на ранніх етапах існування у слов'янських мов збігів значно більше. Тому, наприклад, давньоруська ближче до старослов'янського (не тільки за складом, а й за «частинкою рясності»), ніж сучасна російська. Зрештою, суттєвий і той факт, що в одній мові партикули зберігаються лише у фразеологізмах, а в інших – вживаються вільно. Широко використовуються роботи класиків мовознавства: Ф. Боппа, Б. Дельбрюка, К. Бругманна, Ф. Шпехта та ін., а також роботи останніх років.