Самотнім драконом бути добре. Літай собі серед хмар, зголоднієш — приземлись, стискай апетитну березу і лети далі. Настане зима — зможеш зліпити сніговика. Чим не життя? Особливо якщо забути про те, що ні аеродинаміка, ні біологія не дозволяють тобі існувати. І про гірський пік, до якого тебе тягне немов магнітом. І про самочку людини, яка не зрозумій чому приходить до тебе в рідкісних еротичних снах. Побої, каторжна праця, сон уривками, бруд інтриг, біль падінь, страх смерті і постійне, невідступне почуття, що ти ідіот, і що з самого початку все треба було робити не так. Але буде і інше: друзі, які не зрадять, коли чекаєш зради; вороги, у яких неможливо не закохатися; і довга, звивиста, заплутана гірше лабіринту дорога всередину себе, щоб зрозуміти головне — хто ти, навіщо ти тут, що потрібно зробити і до якого терміну встигнути. бесіда з каменем, що мовчить, взвод вогнедишних їжачків, винахід велосипеда та інші не дуже потрібні драконам речі, без яких чомусь не виходить. Ах так, і весілля буде, звичайно, без весілля-то - зовсім ніяк! Але найголовніше - більше ніколи, ніколи не буде самотності. І це вірно. Тому що дракони теж люди, і на самоті їм не можна.