— Ти смієшся з мене, Громов? — говорю з легкою посмішкою, хитаючи головою. — Ми надто різні! — Звісно! Ти жінка, я чоловік. Це природно, — продовжує, підходячи до мене все ближче. — Я не про це, Андрію, — зупиняю його жестом руки. — Ти знову забудеш про мене, просто викинеш, як песик, а я?? Знову розіб'юся на шматочки... — Я дивлюся, ти швидко знайшла, Хто збере цей пазл, люба? - цедить крізь зуби. — Цілий рік спала з Ізмайловим... Схопивши за лікоть піднімає мене з стільця. Ти знову будеш моєю! Це питання вирішене! Перша книга циклу. Історія про Настю та Андрія