З очей Дороті від безвиході потекли гіркі сльози. Вона присіла на купину і втомленими почервонілими очима дивилася в тому напрямку, де, на її думку, має бути замок. Руками вона розтирала холодні промоклі ступні, намагаючись їх зігріти. Як шкода, що вона нікому у замку не сказала, куди йде. Тепер її не скоро схаменуться. Можливо тільки вранці, коли вона не спуститься до сніданку. Очевидно, їй доведеться провести цю ніч тут, на болоті. Крихітна купина хоч і не була зручною, але все ж таки давала якийсь захист. Дороті з переляком почала чекати ніч. З усіх боків їй чулися зловісні шерехи і звуки, квакання жаб здавалося надзвичайно гучним. У темному листі дерев Дороті помітила два жовті вогники. Вона не знала, кому вони належать: нічного птаха чи ще однієї змії. Можливо, це тільки гра її втомленої уяви. Втомлена, Дороті заплющила очі на кілька хвилин. Вона відчула, як холод, що піднімався з болота, проникає під тонку сукню…