Романтизм у російській літературі, всупереч тезам шкільної програми, – явище, яке зовсім не вичерпується художніми дослідами початку ХІХ століття. Михайло Вайскопф – ізраїльський славіст і автор дослідження «Закоханий деміург», що послужив підсумковим стимулом для цієї книги, – бачить у романтиці неперехідну основу російської культури, її згубний і водночас цілющий метафізичний досвід. Його нова книга охоплює столітній період з кінця романтичного золотого століття у 1840-х до 1940-х років, коли катастрофи XX століття обірвали життя та літературні долі останніх російських романтиків у широкому діапазоні від Булгакова до Мандельштама. Перша частина роботи сфокусована на аналізі літературної ситуації першої половини XIX століття, друга присвячена творчості Опанаса Фета, третя вивчає різні модифікації романтизму в передрадянські та радянські роки, а четверта пропонує по-новому подивитися на довоєнну творчість Володимира Набокова. Додатком до книги служить «Пропаща грамота» - сім невеликих оповідань і стилізацій, написаних автором.