Достоєвський не завжди був сучасним, але завжди — вічним. Він совєчен, коли розмірковує про людину, коли б'ється над проблемою людини, бо пристрасно кидається в незмірні глибини його і наполегливо шукає все те, що безсмертно і вічно в ньому; він співвічний, коли вирішує проблему зла і добра, бо не задовольняється рішенням поверховим, покривним, а шукає рішення сутнісне, що пояснює вічну, метафізичну сутність проблеми; він співвічний, коли мудрує про тварюку, про всяке створіння, бо спускається до коріння, яким тварюка невидимо вкорінюється в глибинах вічності; він співвічний, коли несамовито б'ється над проблемою страждання, коли неспокійною душею проходить по всій історії і переживає її трагізм, бо зупиняється не на хисткому людському вирішенні проблем, а на вічному, божественному, абсолютному; він співвічний, коли мученицько досліджує сенс історії, коли продирається крізь безглуздий хаос її, бо відкидає будь-який тимчасовий, минущий сенс історії, а приймає безсмертний, вічний, боголюдський, Для нього Боголюдина — сенс і мета історії; але не вселюдина, складена з відходів всіх релігій, а вселюдинаu003dБоголюдина." Викл. forum/viewtopic.php?tu003d3723504