Де ти, дев'ята парашутно-десантна рота? Де хлопці, чия молода кров диміла на гарячому камені Афганістану, чий останній крик неприкаяною луною метався між скель проклятого перевалу Гіндукуш? Майже всі вони лежать під білими обелісками із червоною бляшаною зіркою. Невже все було марно і ця війна була нікому не потрібна? Так це чи не так, але земля, полита кров'ю солдатів і присмачена їхніми мертвими тілами, вже ніколи не стане чужою… Коли дембель Олег Лютаєв виходив із поїзда на вокзалі рідного Красноярська, він і не підозрював, що історію дев'ятої роти ще не завершено. Доля приготувала йому не один сюрприз, і виявилося, що вижити і залишитися людиною в демократичній Росії не легше, ніж у вогні афганської війни…