Коли я зайшла до сусідської квартири, щоб з'ясувати походження дивних звуків, то ніяк не очікувала провалитися через портал в інший світ. Але ось вона я, чужинка у незнайомому краю… і я застрягла тут. У цьому світі править сила, люди носять мечі, а Боги ходять землею. Через кілька хвилин після прибуття я відразу потрапила в рабство. Веселе містечко. Як мені потрапити додому? Відмінне питання. Шкода, що в мене не було відповіді. Єдина людина, яка б могла допомогти,— та, кого я дуже хотіла задушити. Арон, Король бур, Кат і Бог битв, мій новий супутник. Точніше, я його. Як якорь Арона в царстві смертних, я мала спрямовувати Бога в його вигнання в тлінному світі. Жарти скінчилися. Я нічого не знала про це місце. Але в нас з Ароном була спільна мета – повернутися додому. Ми були пов'язані - якір і Бог - узами, не схожими на жодні інші. Тому ми вирушили у спільну подорож. Ми сварилися. Разом купалися. Воювали з нашими численними ворогами. Звичайно, Арон був Богом, але ще він був зарозумілою нікчемністю. М'язистий, страшенно гарячий, чарівний придурок. Я не хотіла мати з ним нічого спільного. І напевно не хотіла робити щось ще. Смертні та Боги були несумісні. Тому ми дотримувалися плану та ігнорували взаємний потяг. Зосереджені, з однією метою в голові. Одна задача. Одна мета. Зосереджені. Я… про чорт, адже я знову збиралася поцілувати його, чи не так?