У цій книзі вперше публікуються дві повісті англійського письменника Девіда Гарнетта (1892–1981). Сучасному російському читачеві буде цікаво і корисно поповнити свою літературну колекцію «перетворень», додавши до апулеївського «Золотого осла», «Собачого серця» Булгакова та «Перетворення» Кафки гарнеттовських «Жінку-лисицю» та історію людини, що уклала пари. Перша з цих невеликих за обсягом повістей відразу ж після виходу у світ була відзначена двома престижними літературними преміями, а друга екранізована. . Читала, як заворожена, не відриваючись, хоч заздалегідь знала, чим усе скінчиться. На мою думку, це успіх. Дуже привабливо виглядає ваше бажання схрестити сучасний гумор зі стилем вісімнадцятого століття. Втім, навіть цікавіше інше — ваш талант оповідача. Щохвилини щось відбувається, і що вражає, без жодної натуги, жваво і невимушено, а взагалі все дуже схоже на Дефо. Видно, що сюжетів вам не позичати. Це для нас, старої письменницької гвардії, найважче — необхідність писати історії, а у вас вони виходять самі собою… З листа Вірджинії Вулф Девіду Гарнетту (1922 р.)

Про те, як це написано, говорити не буду. На мою думку, написано чудово: що називається, ні зменшити, ні додати. Річ разюча: вона точно побудована від початку до кінця. У ній є чистота і логіка нового творіння — я сказав би, нового біологічного виду, який невідомо як опинився на волі. Вона і справді як спритне, чудове пухнасте звірятко, живе і стрибуче. Поряд з «Лисицею» більшість оповідань виглядають блідо — такими собі заводними механічними іграшками. Надзвичайно вдала річ — я й не пригадаю нічого подібного за останній час. На мою думку, суть людської психології та поведінка звіра схоплені дуже точно. У своєму роді шедевр — читати подекуди сумно, подекуди смішно, при цьому немає жодної (наскільки можу судити) невірної ноти в інтонації, стилі, задумі. Словом, бездоганно вибудувана повість — привітайте від мене Девіда. З листа Джозефа Конрада Едварду Гарнетту (1922)