Шановні панове! У написанні цього роману я ставив собі за мету розповісти людям хоча б частинку правди, показати читачеві справжнє обличчя однієї з воєн, яке, на жаль, деякі автори малюють у рожевих героїчних фарбах. Війна — це «брудна тітка», тим більше якщо вона ведеться на території чужої держави і з незрозумілою метою. Хочу звернути вашу увагу на те, як люди стають заручниками своєї жадібності та дурості. Учасники цих подій можуть сказати: «Григорій Сергійович — це було не так». Заздалегідь погоджуся - це були не Петрові, а Сидорові, і не влітку, а взимку і не в тій фортеці, а в іншій. Але те, що було знесення кишлаків, загибель ні в чому неповинних людей, мародерство та інші злочини, безглуздя, бомбові удари авіації по своїх підрозділах — ніхто не заперечуватиме. Не вір, читачу, що лише американський солдат розстрілює в Іраку та Афганістані мирних жителів та журналістів як кроликів на полюванні, а наш білий та пухнастий воїн — справжній захисник бідних та знедолених. На жаль, у всіх воєн однакова особа. Повірте мені як очевидцю. Коли я опублікував на сайті artofwar роман «Ася», один читач написав коментарі: «Це було, було, вискоблив до білого». І це було, дорогі мої читачі. Роман «Заручники» заснований на справжніх фактах. Великий письменник якось сказав: «Найкращі сюжети дає нам життя».

З повагою до Вас: Григорій Покровський.