«Ragnar?k» («Загибель богів») – під такою назвою мемуари Еріка Валлена побачили світ відразу після війни, а невдовзі були перевидані вже як «Endkampf um Berlin» («Останні бої в Берліні») та під псевдонімом Вікінг Єрк. Його долі і справді позаздрив би будь-який з предків-берсерків, які колись наводили жах на всю Європу, – вступивши до шведської фашистської партії Svensk Socialistisk Samling у 17 років, Валлен добровольцем вирушив на Зимову війну проти СРСР, а потім, дезертувавши з армії нейтральної Швеції воював у Waffen-SS – у 5-й танковій дивізії СС «Вікінг» та 11-й панцер-гренадерській дивізії СС «Нордланд», з якою пройшов від Хорватії до Курляндського «котла» і від Померанії до Берліна, був тяжко поранений в останніх боях, але втік із радянського полону. І помер він через півстоліття не в домашньому ліжку, а на зльоті ветеранів-есесівців – чим не перепустка в нацистську Валгаллу?.. , а й російського народу, яке патологічна русофобія і скажена ненависть до «слов'янським недолюдам» – найкраща вакцина від «коричневої чуми». Такі книги треба не забороняти, а прописувати всім доморослим фашистам і відчайдушним ліберастам – помилуйтеся на звірячий оскал європейських «визволителів від сталінського ярма», подумайте, що було б з Росією у разі їх перемоги, усвідомте, якого страшного ворога розгромила і загнала назад у кров Валгаллу наша Червона Армія! Переклад: Олександр Хворих